Пам'яті Пола Уокера...

Трохи наскучила рутина...Поки соображав чим би зайнятись, аби лиш не навчанням, яке порядком набридло, намалювався Саня і довів просто істину: перш за все, про свої плани треба розповідати або одразу ж запрошувати найближчих. Вот за шо я його і люблю:)
Сказано - зроблено; і ось ми вже в Мультиплексі. "А сеанс тільки на 20.40", - ошарашують на касі. Отримавши свою порцію розчарування (замість вказаних на сайті 25, виклали по 40). Ах, да, маленький hint для таких, як ми - всі ціни різняться залежно від дня, часу, і врешті, самого фільму. Але фішка в тому, народ, шо у нашому випадку, розклад був такий:
звичайні місця - 40 грн
SuperLux - 40 грн,
і тут Саня такий: ну, ми ж не які лохі! Хто ж бере звичайні, якшо козирні коштують так само???
Короч, завалюємось ми туди. Крісла як крісла - весь комфорт. Особисто я вже був радий і цьому. Але ж збоку є цікаві кнопки. Як не натиснути? "Легким движением руки кресло превращается в... суперудобную ортопедическую кровать!" Шквал аплодисментов, трибуны ревут и мы устраиваемся поудобней. Коротко аннотация.
Думав, що більше нічого витиснути не можна вже було після 6 шедеврів. Але, виявляється, головне - додати Стетхема і він усьо порішає. Американські спецефекти, звичайно, зіграли свою роль - як залишитися беземоційним, коли Уокер (може, вже і його брат) біжить по падаючому в прірву броньовику, стрибає і тільки спойлер вчасно поданого спорткара рятує його. Пейзажі не підвели, а от саунди - не бестові, имхо. Ну, і звичайно червона нитка :"У мене немає друзів. У мене є сім'я".
Всім таких друзів. Таких як у мене і таких, як у фільмі
Salut mi familiae!

У переддень...

Маємо про кого турбуватись. Нова шмотка, пропущений у кінотеатрі фільм, незіграний раунд у "Доті" - це все нам буде пробачено. Якщо бабуся лишній раз просить прийти до неї - не грай сильно розумного, не питай навіщо. Їй просто буде приємно посидіти навіть мовчки з тобою. Святі люди знаходяться не десь далеко - ми ними оточені. Завдяки ним нам багато чого вдається, ми чимало вміємо і знаємо. 5 хвилин із братом, який розповідає тобі про свою першу симпатію чи сестрою, яка ділиться враженнями з приводу нової ляльки - це момент життя. І цього пропуску ніхто з нас самих не простить собі, не дай Боже, що. Цінуймо тих, хто у нас вже є - це ті, хто погодився провести своє життя разом із, часом, неврівноваженими, "засебеневідповідаючими" людьми. І попросив за це рівно "0" умовних одиниць.

Великий день настає. Зустріньте з сім'єю, відпочиньте душею. Адже ці люди першими прийняли вас таким, яким ви були...

Стань дебілом правильно

Чому, йдучи по вулиці, я посміхаюсь?
Це німе питання читається в кожному другому обличчі, яке йде, точніше, тягне свої кості мені назустріч. Отже, гайд для варених раків із фізіономією протухлих бичків у томаті:

Тому, що я - ненормальний!

Хто така нормальна людина? І взагалі - що означає слово "нормальний"? Нормальний - це той, хто п'є чашку кави/чаю зранку, щоразу цілує дружину і чинно, за розкладом ходить на роботу/в універ/школу. Той, хто одягає сіренький буденний костюм і не випендрюється дорогими "оксфордами", задовольняючись випускними туфлями, купленими ще мамою. Той, хто, відпрацювавши день, прямує додому з почуттям виконаного обов'язку, задоволено всміхаючись...ні, не так - задоволено морщачи губи. Нормальна людина не псує настрій(і повітря) оточуючим, охоче сміється із жартів колег, нікому не нав'язує своєї думки з приводу вчорашнього футбольного матчу. От про такого Колю, наприклад, одногрупники скажуть: "О, Колян норм пацан. Шарить тєму і не ведеться на шнягу"(гы-гы). 

Чому вони так кажуть?

Бо оцей середньостатистичний Коля відповідає їхнім вимогам. Він не виходить за рамки їхніх очікувань і побажань. Люди без інтересів і різнокольорових смуг в житті звикли бачити таких, як вони. А от до т.зв. "інших" - таких, що на життя дивляться широко відкритими дитячими очима і роблять атмосферу нестандартною - вони просто знизують плечима. Але це найменший протест

Натовп спалив Джордано Бруно, розп'яв Ісуса Христа, обзивав божевільним да Вінчі ... ТА ХІБА ТІЛЬКИ ЇХ?

А тепер включаємо свідомість умніка 21-го сторіччя: "навіщо вони так із ним? він же не зробив нічого поганого, він зцілював прокаженних, допомагав, творив чудеса, проповідував. Він не мав за що бути покараним" (не пишу про Бруно і да Вінчі просто тому, що погано знаю їхні біографії). Але оцей наш прогрес і сучасне мислення не дають нам зрозуміти простого - його убили, бо він відрізнявся. Він казав: ударили по правій - підстав ліву. Це настільки йшло у розріз із типом того світогляду, що ніхто не знав, як на це слід реагувати. Більшість не могла зрозуміти цих ідей. Що ти робиш, коли не можеш чогось зрозуміти? Правильно - лягаєш спати:)
Шкрябаючи цю статтю я раптово зрозумів зміст вислову "трахни нормальность". Шось у цьому є.
P.S. Посміхайтесь частіше:_)